Христоф Бергнер
Христоф Бергнер (24 листопада 1948 року, Цвіккау, Німеччина) — німецький політичний діяч, член партії ХДС. З 1993 по 1994 роки — прем'єр-міністр землі Саксонія-Ангальт. З 2002 року — член Німецького Бундестагу. З 2005 по 2013 роки — парламентський статс-секретар при Федеральному міністрі внутрішніх справ Німеччини.
У 1961 році, у віці 13 років, переїхав з родиною до Заальфельду (Заале), де він у 1967 році отримав атестат зрілості, зокрема пройшовши курс професійної підготовки скотаря. Далі слідувала військова служба в Національній народній армії, а в період з 1967 по 1971 роки навчання на аграрному факультеті в Єнському університеті імені Фрідріха Шиллера та в Галле-Віттенберзькому університеті імені Мартина Лютера.У 1971 році Бергнер отримав диплом агроінженера. У 1974 році — захистив докторську дисертацію в університеті Галле. У 1974—1990 роках Христоф Бергнер працював науковим співробітником Інституту біохімії рослин Академії наук НДР. Христоф Бергнер євангельської віри[10], батько трьох дітей. Його брат Фрідер Бергнер — джазовий музикант.
Партія У 1971 році Бергнер став членом партії ХДС у НДР. З вересня 1989 року по січень 1990 року брав активну участь в русі «Новий Форум» в Галле. З 1991 по 1993 роки був головою фракції ХДС в парламенті землі. З 1995 по 1998 роки — заступник федерального голови ХДС. У 2006 році став уповноваженим ХДС з питань переселенців та в рамках своєї сфери відповідальності входив до федеральної ради партії.
З 1990 по 2002 роки Бергнер був депутатом парламенту федеральної землі Саксонія-Ангальт, де в періоди 1991—1993 рр. і 1994—2001 рр. він очолював фракцію ХДС. З 2002 року Христоф Бергнер є депутатом Німецького Бундестагу. До 2013 року він обирався депутатом за партійними списками федеральної землі Саксонія-Ангальт, а у 2013 році отримав прямий мандат у виборчому окрузі Галле[11]. Бергнер є членом комітету з питань Європейського Союзу, а також підкомітету з питань зовнішньої культурної та освітньої політики.
У 1986—1991 ррю. — член церковної громади ім. Петра в міському районі Крельвітц. У 1990 році три місяці працював на посаді директора Окружного адміністративного відомства в Галле. Після того, як в грудні 1993 року прем'єр-міністр Саксонії-Ангальт Вернер Мюнх подав у відставку у зв'язку зі скандалом з нібито занадто високими зарплатами міністрів, 2 грудня 1993 року на посаду прем'єр-міністра був обраний Христоф Бергнер. Він отримав 60 голосів «за», що на 6 голосів більше, ніж абсолютна більшість. При цьому в голосуванні брало участь лише 83 зі 106 депутатів: 19 депутатів від фракції соціал-демократичної партії і 2 позафракційні депутати не голосували. На виборах до парламенту землі в червні 1994 року партнер по коаліції — Вільна демократична партія — зазнала невдачі, не подолавши 5-відсотковий бар'єр, а сама партія ХДС отримала лише 34,4 %, що на 4,6 % менше ніж на виборах в жовтні 1990 року. Наступником Бергнера на посаді прем'єр-міністра 21 липня 1994 року був обраний кандидат від соціал-демократичної партії Райнхард Хеппнер. На виборах до парламенту землі 26 квітня 1998 року Бергнер очолив список партії. ХДС отримала 22 %, в той час, як соціал-демократи, отримавши 35,9 %, вперше стали найбільшою фракцією. 23 листопада 2005 року, майже відразу після парламентських виборів 2005 року, Христоф Бергнер був призначений Парламентським статс-секретарем при Федеральному міністрові внутрішніх справ в Першому уряді Меркель. З лютого 2006 року по грудень 2013 року Христоф Бергнер був уповноваженим федерального уряду з питань переселенців та національних меншин[12]. З 2011 року по грудень 2013 року — уповноваженим з питань нових федеральних земель.
Христоф Бергнер є членом або головою багатьох об'єднань і спілок[10], зокрема:
- Президент спортивного клубу Галле;
- Голова об'єднання друзів і меценатів вищої євангельської школи церковної музики в Галле;
- Голова об'єднання сприяння зоні відпочинку в місті Петерсберг;
- Голова Німецько-Румунського Форуму.
Політичний шлях Бергнера в парламенті федеральної землі Саксонії-Ангальт почався в ролі доповідача фракції з питань політичної освіти. Зокрема, він присвятив себе відновленню вищих навчальних закладів після розпаду НДР. Одна з тем, що залишилися з тих часів, — це професори перехідного періоду[13].
У 2005 році пан Бергнер привернув увагу Німеччини та Європи до ініційованого ним проекту резолюції[14] про геноцид вірменського народу, приуроченому до 90-ого Дня пам'яті цих подій. З 1916 року жоден німецький парламент не займався цим питанням. «Вірменська резолюція» стала причиною палких дебатів як в Туреччині, так і в німецько-турецьких громадах, що призвело до того, що Німецький Бундестаг прийняли резолюцію без єдиного голосу «проти»[15][16][17]. За тиждень до сотого Дня Пам'яті Бергнер висловився за те, щоб називати події тих часів ніяк інакше як «геноцид». (… «я проти будь-яких спроб уникнути слово „геноцид“ у тексті заяви з метою применшення того, що відбулося 100 років тому» . Незадовго після цього коаліційні фракції й уряд прийняли слово «геноцид» у остаточному тексті проекту резолюції, яка була прийнята Німецьким Бундестагом в сотий День Пам'яті[18][19][20].
Основним напрямком його роботи протягом багатьох років були питання, що стосуються чотирьох національних меншин, а також німців, які проживають на території східної та середньої Європи, в країнах колишнього Радянського Союзу, а також питання ранніх і пізніх переселенців. В рамках цього напрямку він керував двосторонніми міжурядовими комісіями і працював над поліпшенням становища меншин. Так, наприклад, за його ініціативи було відновлено формат круглих столів з Польщею, присвячених питанням національних меншин.
- 2005 рік — нагорода Німецького спортивного об'єднання «Pro Ehrenamt»
- 2010 рік — призначення представником російських німців Асоціацією з інтеграції етнічних переселенців (російських німців).
- 2011 рік — медаль «Cordi Poloniae» Пакту польських організацій в Німеччині
- 2012 рік — Казахська ювілейна медаль
- 2012 рік — Золотий Знак Пошани Демократичного форуму німців в Банат
- 2013 рік — Золотий почесний знак Співдружності німців з Росії
- 2013 — Національний Орден Зірки Румунії в ранзі офіцера
- 2013 — Середній Хрест угорського ордена «За заслуги»
- 2014 року — Почесна Зірка Федерації трансільванських саксів за видатні заслуги
- Уряд Бергнера
- Уряд Меркель I та уряд Меркель II
- Спільно з Матіасом Вебером: Політика щодо переселенців і меншин в Німеччині. Підсумки і перспективи. Праці Федерального інституту культури та історії німців у Східній Європі, Том 38. Мюнхен 2009. ISBN 9783486590173 [2]
- Спільно з Карлом Іоганном Блідалом: примирення, інтсрументалізація і образа. «Запит вірмен» у 2005 році і політична воля в Німеччині щодо Геноциду вірмен. Брискина Мюллер / Дрост Абгаржіна / Мейснер: Логотипи в діалозі. У пошуках ортодоксії. Дослідження, проведені в пам'ять про Херманн Гольц. Мюнстер, 2011 ISBN 9783643110275
- Кінець НДР. В: Боле, Пітер (ред.): Пережита історія НДР — відомості сучасників. Берлін, 2014. Крістоф Лінкс, С. 193—208. ISBN 978-3861537892
- «Щілинні професора» — про роль політики у вирішенні проблеми пенсійного забезпечення викладачів університетів у нових федеральних землях. Дослідження і теорія. 6/2014. [3]
- Спільно з Ханс Зехетмейром: німецька мову як мова ідентичності німецьких меншини. Мюнхен 2014. ISBN 978-3-88795-438-3 [4]
- Сучасне Brotgelehrtentum. Наукова етика і політика науки в науковому товаристві. — 10 дисертацій. В: Дослідження і теорія 9/2004. [5]
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #13363356X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Stammdaten aller Abgeordneten des Deutschen Bundestages
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Amt des Ministerpräsidenten — Staatskanzlei und Ministerium für Kultur des Landes Sachsen-Anhalt.
- ↑ http://webarchiv.bundestag.de/archive/2013/1212/bundestag/abgeordnete17/alphabet/index.html
- ↑ bundestag.de — 1996.
- ↑ http://www.bergner.de/content/view/19/52/
- ↑ а б в г д http://bundestag.de/bundestag/abgeordnete18/biografien/B/bergner_christoph/258238
- ↑ http://www.bundestag.de/bundestag/abgeordnete18/biografien/B/bergner_christoph/258238
- ↑ а б Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 березня 2016. Процитовано 23 травня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 вересня 2017. Процитовано 23 травня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 25 липня 2017. Процитовано 23 травня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ http://www.bergner.de/images/stories/pdf/forschunglehre06.14.pdf
- ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 23 травня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 жовтня 2017. Процитовано 23 травня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Claus Leggewie: Der Kampf um die europäische Erinnerung. Ein Schlachtfeld wird besichtigt. C.H. Beck 2011. S.114 ff. ISBN 978-3-406-60584-0
- ↑ Sibylle Thelen: Die Armenierfrage in der Türkei. Berlin 2010. S.79. ISBN 978-3803126290
- ↑ spiegel.de 17. April 2015: Völkermord an den Armeniern: CDU-Politiker warnt Regierung vor Verharmlosung [Архівовано 29 березня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ sueddeutsche.de: Koalition spricht indirekt von Völkermord an Armeniern [Архівовано 4 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ FAZ.net / Berthold Kohler: Bis auf die Knochen (Kommentar) [Архівовано 23 липня 2016 у Wayback Machine.]
| Література та бібліографія | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
